Кавалер-кінг-чарльз-спанієль і англійський той-спанієль: різниця

Кавалер-кінг-чарльз-спанієль і англійський той-спанієль зовні майже близнюки, тож їх постійно плутають. Та варто придивитися, і відмінностей стає чимало: від ваги й форми голови до назв окрасів. Розбираємо обидві породи поряд, а заразом дивимося, який у кавалер-кінг-чарльз-спанієля характер і чим він відрізняється від тоя.

✓ Перевірено ветеринаром

Коротка історія

Кавалер-кінг-чарльз-спанієль у звичному нам сьогодні вигляді отримав офіційне визнання провідного американського кінологічного клубу лише 1996 року. До того порода роками лишалася в проміжному виставковому класі й показувалася на окремих породних рингах. Англійський той-спанієль документально відомий ще з 15 століття, походить з європейських королівських дворів, а офіційне визнання отримав значно раніше, 1886 року. Для порівняння: 2006 року офіційно зареєстрували лише 161 послід англійських той-спанієлів, а кавалерів понад 4000.

Перша письмова згадка про кінг-чарльз-спанієля датується приблизно 1570 роком. Породу назвали на честь короля Карла II, а спершу це був невеликий мисливський спанієль з довгою мордою. У 1800-х роках цих собак схрещували зі східним коротконосим спанієлем, щоб вивести сучасного кінг-чарльз-спанієля, якого в Америці знають як англійського той-спанієля. Довгоносий кінг-чарльз-спанієль став окремою породою 1945 року.

Стандарт кавалер-кінг-чарльз-спанієля писали з конкретною метою: відрізнити його від англійського той-спанієля. Це варто памʼятати, коли його читаєш.

Загальний вигляд

Англійський той-спанієль це компактний, кремезний і майже квадратний той-собака. Кавалер натомість добре збалансований: він наближається до квадратного формату, але якщо виміряти від плечового суглоба до сідничного горба, виходить трохи довшим за висоту в холці. У вдачі кавалера має бути життєрадісність разом зі справжньою елегантністю й аристократичним виглядом. І ніякого тримінгу чи штучного «моделювання» собаки чи шерсті, тільки природний вигляд.

Розмір, пропорції і кістяк

Дорослий англійський той у нормі важить від 3,5 до 6,5 кг. Він компактний, квадратного формату, міцного кістяка, щільно збитий. Дорослий кавалер трохи більший, від 6 до 8 кг, з висотою 30–33 см у холці й помірним кістяком, пропорційним до розміру.

Обидві породи це дрібні собаки, тому й харчування їм підходить відповідне: дрібним породам легше їсти й засвоювати корм для маленьких собак з гранулами потрібного розміру. Підтримати кістяк і шерсть допоможуть і вітаміни для собак.

Голова, морда і прикус

Голова англійського тоя велика порівняно з розміром собаки, з повним, пухким виглядом. Череп високий і добре округлений, наповнений над очима. Вуха дуже довгі, посаджені низько і близько до голови. Очі великі, дуже темно-карі або чорні, посаджені рівно на одній лінії з носом.

Голова кавалера пропорційна до розміру собаки, не виглядає ні завеликою, ні замалою для тіла. Череп майже плоский між вухами, а вуха посаджені високо, але не близько на верхівці голови. Очі великі, круглі, широко й добре розставлені, з темними обідками.

В англійського тоя глибокий, чітко виражений перехід від чола до морди (стоп), а сама морда дуже коротка, з добре відведеним назад носом. Прикус має бути трохи перекушений, щелепа квадратна, широка, глибока й добре загнута вгору. Крива щелепа вважається вадою.

У кавалера стоп помірний, а морда від основи стопу до кінчика носа завдовжки близько 4 см. Прикус має бути рівний ножицеподібний. Перекушений прикус, слабкі чи криві зуби, крива щелепа, усе це вади породи.

Шия, лінія верху, тіло і хвіст

Шия в англійського тоя помірної довжини і гарно вигнута. Тіло коротке, компактне, квадратне й глибоке, кремезної будови, з широкою спиною, міцним кістяком, добрими ребрами і глибокими грудьми. Хвіст купірують до 5–10 см і несуть на рівні спини або трохи вище. Багато собак народжуються з коротшим чи закрученим хвостом, і це теж допускається. Очіси на хвості шовковисті, завдовжки 8–10 см, утворюють виразний «прапор» квадратної форми. По хвосту і манері його нести добре видно вдачу й характер собаки.

Шия кавалера досить довга, без підвісу, достатньо мускулиста, щоб утворювати легкий вигин у загривку. Тіло коротке, ребра добре вигнуті, але не бочкуваті. Груди помірно глибокі, сягають ліктів. У паху тіла трохи менше, ніж біля останнього ребра, але без підтягнутого вигляду. Хвіст кавалера добре посаджений, несеться весело, але ніколи не набагато вище рівня спини, і в постійному характерному русі, коли собака рухається. Купірування необовʼязкове, але якщо хвіст купірують, видаляють не більше третини.

Лінія верху в обох порід рівна.

Шерсть і окраси

Англійський той рясно вкритий шерстю: густі очіси на вухах, тілі й грудях, спадні очіси на передніх і задніх лапах, очіси на ступнях. Шерсть пряма або трохи хвиляста, шовковиста й блискуча. Надмірний тримінг тіла, лап чи хвоста вважається вадою.

Шерсть кавалера помірної довжини, шовковиста, без завитків, хоча легка хвилястість допускається. Очіси на вухах, грудях, лапах і хвості мають бути довгими, а очіси на ступнях це характерна риса породи. Жодного тримінгу не дозволяється. Стандарт прямо каже: якщо шерсть змінили тримінгом, стрижкою чи в будь-який інший штучний спосіб, собаку карають настільки суворо, що вона фактично вибуває зі змагань.

Шовковиста шерсть обох порід легко збивається в ковтуни, тож без регулярного розчісування не обійтися. Стане в пригоді мʼякий шампунь і кондиціонер, щоб шерсть лишалася гладенькою й блискучою.

Бленхейм

Окрас Бленхейм в обох порід це перлинно-біле тло з насиченими червоними або каштановими відмітинами. Стандарт англійського тоя додає, що бажано мати червоні відмітини навколо обох очей. Стандарт кавалера вимагає чистого перлинно-білого тла й рівномірного розташування кольору на голові навколо обох очей.

Принц Чарльз, або триколор

В англійського тоя чорно-біло-рудий малюнок називається Принц Чарльз, а в кавалера той самий малюнок це триколор. Стандарти тут однакові: перлинно-біле тло з рівномірними чорними плямами, суцільно чорні вуха й чорні відмітини на морді. В англійського тоя бажані ще й чорні відмітини навколо обох очей. У кавалера тло має бути чисто перлинно-білим, а колір рівномірно розташований на голові й навколо очей. Обидві породи мають насичені руді підпалини над очима, всередині вух і під хвостом. Англійському тою стандарт додає насичений колір на морді, а кавалеру окремо прописує руді підпалини на щоках.

Кінг Чарльз, або чорно-підпалий

Чорний окрас із махагоново-рудими підпалинами в англійського тоя називається Кінг Чарльз, а в кавалера, чорно-підпалий. Стандарти майже однакові, різниця лише в білій плямі на грудях завбільшки приблизно з монету (або кількох білих волосках). В англійського тоя це не вада, а от у кавалера будь-які білі відмітини вже мінус.

Рубі

Окрас Рубі в обох порід це насичений махагоново-червоний колір. В англійського тоя допускається невелика біла пляма на грудях завбільшки приблизно з монету або кілька білих волосків на грудях. У кавалера будь-які білі відмітини це вада.

Вдача

Англійський той-спанієль це кмітливий і допитливий маленький собака, лагідний і охочий догодити. Кавалер веселий, дружній, неагресивний, без схильності до нервозності чи боязкості. Поганий характер, боязкість і злість неприпустимі й караються настільки суворо, що собака фактично вибуває зі змагань.

Читайте також

Ласощі для собак без випікання: рецепт з арахісовою пастою та чорницеюЯк обрати миску чи годівницю для собаки: повний гідЯкі фрукти можна собакам? 16 безпечних фруктів для собакЧи можна собакам солоні огірки, кукурудзу та інші соуси й закуски?Омега для собак: що це таке, користь і дозуванняЯк «приготувати» 3 осінні напої в стилі бариста для собакЯк завоювати довіру собакиДресирування собаки: як відучити пса ходити в туалет на доріжці

Показ у рингу

Батьківський клуб породи радить показувати кавалера в рингу природно й без зайвої метушні. Зазвичай собаку ведуть на вільному чи напіввільному повідку, щоб він сам ставав у стійку, поки бере приманку, а хендлер просто стоїть поруч. Коли ж хендлер на колінах вручну виставляє кавалера, це вважається недоречним, і суддя має попросити такого учасника підвестися. По рингу кавалерів не женуть, а показують на помірній рисі.

Клуб англійського той-спанієля, навпаки, жодних особливих вимог до показу в рингу не висуває.

Цих двох собак часто плутають, хоча спільні в них хіба що окраси, а в усьому іншому вони різні. І заводчики обох порід наполягають: ці відмінності треба поважати й зберігати.