Сенбернар Саллі: літній чемпіон док-дайвінгу

Види спорту для собак уже давно не обмежуються звичним аджиліті. Якщо ви стежите за трансляцією Diving Dogs Premier Cup 2026, серед учасників вам точно впаде в око один особливий конкурсант. Це десятирічний сенбернар на ім’я Саллі. Цей досвідчений спортсмен і далі ламає стереотипи: він доводить, що гігантські породи теж можуть досягати успіху в спорті, де зазвичай перемагають стрункіші та швидші собаки.

Саллі вже вписав своє ім’я в історію док-дайвінгу. Тож для його власниці й хендлерки Кім Ґудвін із Нью-Гемпширу участь у цьому турнірі це передусім нагода добре провести час разом і показати, на що здатна ця незвична для дайвінгу порода.

Перевірено ветеринаром

Любов до гігантських порід на все життя

Захоплення великими собаками з’явилося в Ґудвін ще в ранньому дитинстві. «Я росла з піренейською гірською собакою на ім’я Бадді, — розповідає вона. — Мені було три-чотири роки, коли він у нас з’явився. А коли виростаєш поруч із великим пухнастим собакою, потім уже важко перейти на щось менше».

Коли Ґудвін виповнився 21 рік і вона була готова завести власного собаку, то проїхала п’ять годин до штату Мен, щоб познайомитися з послідом цуценят. Додому вона повернулася із Саллі та його братом Дерілом. «Я одразу обрала Саллі. Хоча насправді це Саллі обрав мого брата й усівся біля його ніг, — з усмішкою пояснює вона. — Але дорогою додому ми весь час згадували про Деріла, тож я повернулася й забрала і його».

Виховувати двох великих цуценят разом виявилося складніше, ніж вона очікувала. У Саллі й Деріла розвинувся синдром однопомітників. На щастя, Ґудвін наполегливо працювала над їхніми стосунками й зверталася по поради до досвідченого заводчика та тренера сенбернарів. Коли Саллі й Дерілу виповнився рік, у заводчика народився новий послід, і так у родині з’явився Діно.

З док-дайвінгом Ґудвін познайомилася випадково, коли була глядачкою на собачій виставці. «Виступи в породному ринзі були цікаві, але головною розвагою став саме док-дайвінг, і подивитися на нього зібрався величезний натовп», — пояснює вона.

Один з учасників виступав із ротвейлером, який стрибав понад шість метрів, і це одразу привернуло її увагу. «Він сказав, що їм хотілося б побачити в цьому спорті сенбернара, — розповідає вона. — А я подумала: „Що ж, у мене їх аж троє. Подивимося, що з цього вийде“».

Дайвер, який ще тільки вчився плавати

Хоча Саллі полюбив воду з першого дня, плавати цей пес вагою близько 45 кілограмів ще не вмів. На щастя, неподалік був центр догляду за тваринами та проведення виставок American K9 Country з власним басейном, де Ґудвін могла тренуватися. Вона годинами не виходила з води, допомагаючи своїм собакам набути впевненості й навчитися відчувати власне тіло.

«Спершу Саллі не цікавили іграшки, — пояснює вона. — Зате він мав дуже сильний мисливський інстинкт». Щоб зацікавити пса, Ґудвін прив’язувала до іграшки, яку кидала в басейн, справжнє пір’я. «Він думав, що женеться за здобиччю, — розповідає вона. — Кожне заняття я знімала по кілька пір’їн, аж поки врешті не лишилася сама іграшка».

Її винахідлива стратегія спрацювала, і навички та запал Саллі до док-дайвінгу стрімко зросли. «Коли ми тільки починали, він стрибав десь на півтора-два метри, і мені це здавалося неймовірним, — каже Ґудвін. — А зараз його особистий рекорд становить 5 метрів 82 сантиметри». Навіть тепер, коли йому майже 10 років, він і досі стрибає на 4,5–5 метрів і обожнює бути у воді.

Захоплення собачим спортом зрештою привело Ґудвін до пропозиції роботи в American K9 Country, де вона працює й донині. Завдяки цьому вона має змогу тренуватися в центрі світового рівня поруч із досвідченими спортсменами та тренерами.

Як зруйнувати стереотип про сенбернарів

Сенбернари часто мають репутацію впертих або лінивих собак. Але Ґудвін каже, що з власного досвіду це геть не так. Так, для дресирування гігантських порід, можливо, доведеться змінити свої очікування й підхід, проте ці собаки багато на що здатні й добре реагують на похвалу.

«Не варто очікувати, що вони поводитимуться, як бордер-колі, бо інакше розчаруєтесь. Сенбернари зроблять усе, про що ви попросите. Можливо, повільніше за більшість порід, але вони обов’язково спробують».

— Кім Ґудвін

Деріл, Діно й Саллі брали участь у собачому спорті й досягали в ньому чудових результатів. «Я просто пробувала всі види спорту поспіль, щоб побачити, які подобаються їм найбільше», — розповідає Ґудвін.

Діно став найтитулованішим виставковим чемпіоном в історії породи. «Здається, він завершив кар’єру приблизно з 45 чемпіонськими титулами», — з гордістю каже Ґудвін.

Дерілу, якого вона описує як «справжнього панікера», знадобилося більше часу, щоб призвичаїтися до поїздок на виставки, але зрештою він полюбив Fast CAT і курсинг за приманкою.

«А от Саллі це мій хлопчик, який зробить геть усе, про що його попросиш, і не лише в док-дайвінгу», — каже вона.

Вступ до зали слави

Саллі найтитулованіший сенбернар в історії породи, який наближається до позначки в 100 титулів у різних дисциплінах. Окрім док-дайвінгу, він змагався в аджиліті, Barn Hunt, Fast CAT, рейлі-обідієнс і курсингу за приманкою, а також спробував нюхову роботу.

«Він обожнює божевільні види спорту. Ті види, у яких ніхто не очікує побачити сенбернара, для нього найулюбленіші».

— Кім Ґудвін

Одним із моментів, якими Ґудвін пишається найбільше, став вступ Саллі до зали слави організації North American Diving Dogs торік. Цю відзнаку щороку отримують лише три собаки, а кандидати мусять відповідати суворим критеріям, серед яких щонайменше 300 стрибків. Саллі легко перевершив ці вимоги: на його рахунку понад 600 стрибків у воду й майже 40 титулів NADD, а його кар’єра в док-дайвінгу й досі триває.

Ґудвін вважає, що їй особливо пощастило, адже і Діно, і Деріла вона втратила, коли їм було по сім років. У молодшому віці Саллі теж пережив підозру на заворот шлунка, але на останньому ветеринарному огляді все було гаразд.

«Аналізи крові були чудові, — каже Ґудвін. — У нього є кілька пухлин у пащі та на вухах, але, окрім не надто привабливого вигляду, вони його не турбують».

Вона каже, що він і досі любить гратися в перетягування іграшок, добре їсть і обожнює змагатися. «Те, що йому ось-ось виповниться 10 років, просто неймовірно, — каже Ґудвін. — Клуб сенбернарів навіть має окрему нагороду за досягнення впродовж життя для кожного сенбернара, який доживає до 10 років, бо це справді велика рідкість».

Дати великим породам шанс розкрити свій потенціал

Тепер, коли Саллі вирушає на Diving Dogs Premier Cup, Ґудвін зізнається, що ніколи й не уявляла, що її шлях із гігантськими породами приведе до таких можливостей. Та все ж найбільше її надихають не перемоги. «Зрештою, найважливіше це спогади, — каже Ґудвін. — Бачити свого собаку щасливим, коли він робить те, що любить, ось що найкраще».

Вона сподівається, що досягнення Саллі надихнуть більше власників великих собак спробувати собачий спорт. «Я бачу так багато сенбернарів із величезним потенціалом, — каже вона. — Люди вважають їх просто диванними лежнями, але насправді це робоча порода».

Власникам вона радить більше виходити кудись разом зі своїм собакою. «Їхнє життя коротке, а їхній світ такий великий, яким ви його зробите», — каже вона.

Надалі Ґудвін планує й далі змагатися зі своєю піренейською гірською собакою на ім’я Аппа, а в майбутньому сподівається взяти ще одне цуценя сенбернара. Але такий, як Саллі, буде лише один.