Сенбернар Енцо: зірка виставкових рингів

Для сенбернара на ім’я Енцо виставковий ринг завжди був місцем, де можна показати міць і стиль. Сенбернар, характер якого поєднує силу велетня й щиру лагідність, у рингу розкривається повністю. Але справжня історія Енцо це не лише титули, а й родина, яку він згуртував.

Власниця, хендлерка й професійна грумерка Евелін Діксон з міста Нью-Маркет, штат Меріленд, переконана: успіх у рингу тримається на відданості справі та її завзятті. За останні два роки Енцо (BISS GCHB Notorious Tru Enzo) розквітнув у рингу під керівництвом Діксон. Але вона не єдина, хто виводить цього лагідного велетня. 13-річний син Евелін, Пакстон Шерман, який не чує, виступає з Енцо в юніорському хендлінгу.

Перевірено ветеринаром

Від домашніх сенбернарів до виставкових

Діксон добре знайома з цією великою породою: сенбернари живуть у неї вже 15 років. Ще до того вона знала, що колись захоче завести власних. Евелін зростала серед родинних собак, серед яких були ньюфаундленд і прямошерстий ретривер. Але вже тоді її вабили інші породи, які вона на той час бачила хіба що по телевізору. Вона згадує: «Пам’ятаю, як у дитинстві дивилася по телевізору National Dog Show і Westminster. Коли настав час завести власного собаку, мене потягнуло до сенбернарів. Щось у них мене зачепило: брилі, маска, міць, пухнастість, геть усе. Після двох домашніх сенбернарів я попросила дати мені спробувати виставкового собаку». Діксон каже, що завжди готова пробувати нове, і, надивившись виставок у дитинстві, захотіла спробувати сама.

І все склалося краще, ніж вона могла собі уявити. Навіть після успішної виставкової кар’єри Діксон не забула день, коли Енцо з’явився в її житті й назавжди його змінив. Вона поїхала до Бедфорда, штат Вірджинія, де зустрілася із заводчиком Джеффом Кріазі, власником розплідника Notorious Tru Saints.

Діксон розповідає: «Я їхала туди по конкретного цуцика, кобеля виставкового класу, який до того ж став би чудовим домашнім улюбленцем. Енцо був одним із 30 цуценят у двох посліддях. Він перевальцем підійшов до мене й сів біля моїх ніг. Я взяла його на руки, і він розтанув у моїх обіймах». Вона веде далі: «Я посадила його, щоб подивитися на інших цуценят, але Енцо ходив за мною всюди. Скільки б інших цуценят я не дивилася, завжди поверталася до нього. Він не відходив від мене ні на крок, поки ми з Джеффом балакали про посліди. Гадаю, це радше Енцо обрав мене, ніж я його».

Далі треба було обрати ім’я для цуценяти. Діксон каже, що хотіла для нього незвичне й сильне ім’я. Вона пояснює: прізвище її друга було ДеЛоренцо, і він якось жартував, що назве свого сина «Енцо ДеЛоренцо». Обом здалося, що воно гарно пасує цуценяті, і так він став їхнім Енцо.

Нові зв’язки в родині

Діксон не гаяла часу й одразу почала налагоджувати зв’язок з Енцо-цуценям. Вона розповідає: «Того ж дня, коли я привезла його додому, я почала ставити його у виставкову стійку й просила подругу робити фото, щоб аналізувати, як він виглядає і що треба змінити. Я робила так майже щодня, починаючи з його восьмитижневого віку». Оскільки і для неї, і для Енцо це був перший досвід виставок екстер’єру, вчитися довелося обом. Діксон каже: «Нам обом треба було вивчити, як усе відбувається у виставковому рингу. Тож він уже змалечку знав, чого від нього очікують».

Син Діксон, Пакстон, миттєво прив’язався до Енцо, щойно вона привезла його додому. Евелін каже, що ще до появи Енцо син допомагав їй з грумінгом собак її клієнтів. Це тривало й тоді, коли Діксон почала виставляти Енцо. Вона пояснює: «Пакстон завжди мав особливу приязнь до тварин. Коли я відкрила для себе світ юніорського хендлінгу й розповіла про нього Пакстону, він не вагаючись вирішив спробувати. Енцо в рингу почувається природно, тож вони з Пакстоном ідеальна пара».

Енцо по-новому згуртував їхню родину. Інший син Евелін, 11-річний Келвін, теж юніор-хендлер. Діксон каже, що він важлива частина «команди Енцо»: допомагає з підготовкою до виставок і хатніми справами, і вдома, і на виставкових майданчиках. Спільна участь у виставках зблизила їх усіх і відкрила для них світ собак з зовсім нового боку.

Зірка з перших днів

Щойно Енцо вийшов у ринг, він одразу почав здобувати собі ім’я. Титул чемпіона він отримав, коли йому виповнився лише рік, а титул Гранд-чемпіона ще за три місяці. Своє перше резервне Best in Show у заліку власників-хендлерів Діксон і Енцо вибороли, коли йому було 18 місяців. А ще за місяць вони здобули жадану перемогу Best in Specialty на Національній спеціалізованій виставці Saint Bernard Club of America 2023 року. Того ж 2023-го Енцо забрав титул Best of Breed на престижній National Dog Show у Філадельфії, одній із тих виставок, які Діксон дивилася по телевізору ще в дитинстві.

Уже на початку кар’єри Енцо було зрозуміло, що в ньому є щось особливе. Один суддя зауважив Діксон, що коли Енцо стояв у стійці в шерензі з іншими сенбернарами, у ньому було щось, що одразу впадало в око. Природний талант у рингу полегшував Діксон роль власниці-хендлерки, але їй із синами все одно довелося звикати до вимог рингу. На щастя, їм було кому допомогти. Багато для їхнього виставкового шляху зробив наставник Діксон, Біллі Бьюелл III із міста Сан-Хасінто, штат Каліфорнія.

Діксон каже: «Він уміє розкласти на дрібниці те, на чому мені треба зосередитися в рингу, і весь час мене підбадьорює». Бьюелл, хендлер усіх порід і давній заводчик сенбернарів, побачив потенціал Енцо з першого погляду.

З часом Діксон зрозуміла, наскільки важлива в рингу командна робота. Вона каже: «Щоб скласти переможний дует, найголовніша складова це довіра. Собака має довіряти хендлеру, що той дасть правильну команду в правильний момент, а хендлер має довіряти собаці, що той ці команди виконає. Ми з Енцо команда мрії».

Зупинятися найближчим часом вони не збираються. Енцо ще на початку кар’єри, і на 2024 рік заплановано чимало великих виставок. Навесні в планах кілька спеціалізованих виставок, а також виставка Westminster Kennel Club Dog Show і Національна спеціалізована виставка Saint Bernard Club of America в місті Лавленд, штат Колорадо.

Що Енцо змінив для Пакстона

Спершу Пакстон лише спостерігав за Енцо й Діксон у рингу, але відданість родини виставкам не обмежилася навчанням на практиці. Вони знайшли приватні заняття з місцевими професійними хендлерами, і це, за словами Діксон, неабияк їм допомогло.

Юніорський хендлінг з Енцо допоміг Пакстону повірити в себе.

Оскільки Пакстон не чує, перед виходом у ринг юніорського хендлінгу з Енцо готуватися доводиться ще ретельніше. Пакстон приходить до рингу свого судді заздалегідь і там разом із родиною спостерігає за роботою судді, перш ніж настане його черга з Енцо. Пакстон занотовує, як суддя веде ринг, і вивчає, що від нього можуть попросити, аби підготуватися. Перед початком оцінювання його групи Діксон попереджає стюарда рингу, що син не чує, а той повідомляє суддю до початку. Так судді легше порозумітися з Пакстоном: він показує жестами замість слів, що саме хоче від нього.

Пакстон сам виводить Енцо на виставках екстер’єру, тож їхнє взаєморозуміння й злагоджена робота це той елемент хендлінгу, в якому він певен. Завдяки цьому спорту Пакстон і Енцо стали по-справжньому близькими й навчилися добре розуміти одне одного і в рингу, і поза ним. Пакстон вступає в підлітковий вік, і Діксон каже, що для сина Енцо став тим, хто «змінив його життя». Заняття виставками через юніорський хендлінг з Енцо допомогли підлітку повірити в себе, і цей зв’язок лише міцнішає. З кожною виставкою кращають і манери Пакстона в рингу, і його спортивна етика.

Таланти, які стануть у пригоді в інших видах спорту

Родина живе на ділянці близько 13 соток у селищі біля озера, де багато туристичних стежок і місць для плавання. Енцо ділить простір на подвір’ї Діксон з іншим собакою родини, померанським шпіцом на ім’я Прешес. Різниця в розмірах між двома собаками очевидна, але Діксон каже, що Енцо настільки ж лагідний, наскільки кумедний, дужий і ласкавий. Вона згадує: «Енцо зважає на її розмір і ніколи не травмував її в грі. Коли вони обидва були цуценятами й борюкалися, Енцо обережно хапав її за хвіст і піднімав у повітря. Вона ніколи не задкувала, і шерсть на її хвості відтоді вже не та».

Їхня ділянка ідеальне місце, щоб тримати Енцо у формі, каже Діксон. Вона розповідає: «Щоранку, поки прохолодно, я беру його на пробіжку завдовжки приблизно півтора кілометра. Сідаю на гольф-кар, а він біжить підтюпцем поруч. Останні чотириста метрів дорога йде вгору пагорбом. Коли ми тільки почали так робити, він збивався з ходи, бо йому було важко тримати темп, який ми показуємо у виставковому рингу. Та з часом він навчився витримувати однаковий темп усю дорогу». Широкі відкриті простори означають ще й багато тварин, як-от олені та білки, за якими Енцо обожнює ганятися. Діксон сподівається, що цей азарт переросте в успішну кар’єру у Fast CAT.

Попри багатообіцяльні задатки сенбернара для Fast CAT, Діксон каже, що у швидкості Прешес усе ж попереду. Коли Енцо впускає сухий корм під час годівлі, Прешес устигає схопити його швидше, ніж Енцо зреагує. Те саме й коли вони обоє ганяють подвір’ям, а Енцо женеться по п’ятах за своєю крихітною сусідкою по дому. Діксон сміється: «Вона добре знає свої межі з Енцо, а він їх поважає». Вони підтримують одне одного у фізичній формі, так само як Енцо лишається кмітливим поруч зі своїми хендлерами на виставкових рингах, де він сяє. А він тільки починає.